Детальніше про Ямпіль
Ямпіль – місто районного підпорядкування, адміністративний та культурний центр прикордонного району Вінницької області.
Розташований на обох берегах р. Русави, біля місця її впадіння у Дністер, за 130 км на південь від Чернівців.
У XIX ст. про Ямпіль вийшло дві публікації. Одну з них опублікувала історик та археолог Катерина Мельник (1887), в який подається короткий історичний нарис міста та описується його актуальний на той момент стан, але ще перед тим М. Орловський (1864) найбільш повно дослідив історію Ямполя з кількох польських та російських джерел. Саме цей виклад пішов далі у всі статистичні та енциклопедичні видання, такі як «Приходы и церкви Подольской Епархии» (1901, с. 999-1001), Słownik Geograficzny (Sulimierski та інш., 1882), статтю Андрієвського (1890) у енциклопедичному словнику Брокгауза та Єфрона, і, з рештою, у радянську «Історію міст та сіл Української РСР» (Заблоцький, 1972) та сучасну Енциклопедію історії України (Вирський і Вортман, 2013).
Варто зазначити, що історико-містобудівні дослідження Ямполя ще не проводились. Останнім часом почали з’являтися публікації краєзнавчого та етнографічного напрямків О. Рогового (2018), С. Єсюніна (2018), Л. Курмаєвої (2015), однак це лише доповнення до краєзнавчих студій Ямполя XVIII-XIX ст., що стосується давнішої історії міста, то автори використовують вже відоме Орловському та Мельник у кінці XIX ст. коло джерел. Про ямпільський маєток Орловських писав Р. Афтаназій (Aftanazy, 1993), до цього трохи торкнувся Урбанський (Urbański, 1928, s. 32). Найважливішою публікацією, де розглядається містобудівний розвиток Ямполя, на наш погляд, є стаття П. Ричкова «Картографічні джерела до історії містобудування Східного Поділля (ХVIII – ХIХ ст.)» (2016) - в ній автор не тільки вперше публікує історичний план Ямполя кінця XVIII ст., але й описує його містобудівні трансформації, які, на його думку, припали на XVIII ст.
Перш за все, необхідно з’ясувати час заснування міста, його фундаторів, та соціально-політичні умови, за яких воно з’явилось. У всіх наведених вище джерелах автори пишуть, що дата та, навіть, час заснування Ямполя невідомий, але у XVI ст. це вже було велике торгове місто і першим його власником ніби то був Ян Замойський. Джерелами омани тут, ймовірно, виступають тексти Орловського та Сицінського, оскільки ця помилка знаходиться вже там. Перевірка джерел XVI-поч. XVII ст. показала, що Ямпіль ніде не згадується. Не згадується він ані у подимному реєстрі Брацлавського воєводства за 1629 р. (АЮЗР, 1890b, с. 394-412), ані в описі та мапі Давньої та Нової Польщі Станіслава Сарницького 1585 р., хоча на ній вже позначено щойно закладений Яном Замойським Шаргород (логічно що мав би бути і закладений ним у той самий час Ямпіль). Більше того, Сарницький тільки пропонує королю збудувати тут замок, щоб прикривати напрямок «при Тирі навпроти Тягині» (нині – м. Бендери, Придністров’я, Молдова) від татар.
Не називає у зазначеному місці населеного пункту і папський легат Коммендоні у листі до венеціанського посла. Коммендоні оглядав територію України та подав польському королю Сигізмунду Августу проект морської торгівлі з венеціанською республікою. Цій торгівлі заважали пороги біля Ямполя, які робили Дністер непридатним до тодішнього судноплавства, і королю пропонувалось їх розбити, що, однак, так не було здійснено (Jabłonowski, 1897, s. 358–359).
Також місць, схожих за назвою на Ямпіль не згадується у ревізіях Брацлавського та Винницького замків 1545 та 1552 років (Кравченко, 2005).
Врешті, згадаємо акт розмежування Великого Князівства Литовського та Королівства Польського 1546 р., де перелічуються всі наявні на той момент значні поселення вздовж річок та кордонів і де так само не маємо Ямполя (Гильтебрандт и др., 1867, с. 126).
У тих самих літературних джерелах перша згадка про Ямпіль пов’язана,також з козацькими повстаннями кінця XVI ст. під проводом Северина Наливайка – у 1593 р. Ямпільський замок ніби то витримав облогу Івана Лободи, однак ні один з дослідників козацьких повстань кінця XVI ст. про це не пише. Географія козацьких походів Григорія (не Івана!) Лободи минає Ямпіль – з Січі у 1594 р. він рушив на Брацлав, а звідти – на Бар та Остропіль. Молдавські ж походи козаків того часу ставили метою турецькі фортеці Ягорлик, Паркани, Оргеїв та Тягиню, які розташовані значно південніше місця не існуючого тоді Ямполя (Леп’явко, 1996, с. 101; Голубуцький, 1994, с. 180-184; Грушевський, 1909, с.5).
Відповідно, давніші згадки вже немає шукати жодного сенсу, наш пошук звужується до проміжку між 1629 та 1651 р 1 . Микола Крикун знайшов подимний перепис 1643 зі згадкою Янполя, який був у володінні калуського старости Яна Замойського (Крикун i Петренко, 2017, с. 415–448). Назва Янполь замість Ямполь могла б призвести до сумнівів, чи саме наш Ямпіль згадується в документі, але картографічне джерело – мапа військового інженера Фрідріха Гетканта 1638 р (Getkant, 1638), де ми бачимо саме «Ianpol», відкидає усі сумніви – «н» змінилося на «м» протягом наступних десятиліть – вже на Генеральній Мапі України Боплана 1648 р. населений пункт підписано як «Iampol». Відповідно, версія походження назви Ямполя від слова «яма», якої підтримуються краєзнавці (Курмаєва, 2015, с. 380), легко спростовується. Родині Замойських було притаманно називати засновані ними поселення на честь себе, або членів родини. Так, Ян Замойський назвав містечко Стіна спершу Янгородом, а місто у Люблінському воєводстві – Томашевом – на честь сина Томаша. Томаш назвав на честь себе заснований ним у Брацлавському воєводстві Томашпіль. Виходячи з вище наведеного комплексу джерел, у яких прослідковується поява Ямполя, можемо з впевненістю сказати, що Ямпіль засновано саме Томашем Замойським – десь між 1629 та 1638 роками і названо на честь сина Томаша – Яна, майбутнього ІІІ ордината Замостя і старости калуського.
На даний момент датою найдавнішою згадки є 1634 рік, в якому турецький султан Мюрад IV вимагав під час польсько-турецької війни 1633-1634 рр. від польської сторони знищити прикордонні укріплення по Дністру, серед яких перелічуються Рашків, Ямпіль та Могилів, на що прослідувала відповідь через польського посла, що Польща не тільки замки не знесе, але й «найменшого паркану у своїй державі не повалить» (Zurkowski, 1860, s. 151).
Для заснування нового міста Томаш Замойський обрав найбільш зручне місце для оборони та сельбища. Низина, в якій розташовано середмістя Ямполя, оточена напівкільцем річки Русави, яка біля впадіння у Дністер утворює закрут. До того ж Ямпіль оточено скелястими пагорбами. Ці природні умови утворюють доволі вигідну ситуацію для оборони. Другим рубежем оборони йшли вже міські вали з палісадом (за фон Вердумом) з чотирма бастіонами на наріжниках.
Місто розвивалось впродовж кількох десятиліть – останніх відносно спокійних для речі Посполитої (до польсько-козацької війни та Руїни). Польські та татарські наїзди 1551 та 1657 років спустошили місто та руйнували його забудову, однак це не заважало місту відроджуватись, напевно, за рахунок заселенням мешканцями довколишніх сіл. Наприклад, наступного, 1652 р. року, після різанини, у Ямполі готуються до весілля Тимоша Хмельницького з Розандою Домною, а сам Ямпіль під 1655 р. Шевальє згадує в одному ряду з потужними фортецями Брацлавщини. Під час Руїни, у 1664 р. в Ямполі нараховується 10 димів, а вже у 1671 р. – 118 (за 7 років зріст населення більше ніж у 10 разів – не набагато більше, ніж у 1810 р., коли в місті нараховувалось 170 дворів (Мухин, 1810). В той час, у 1643 р. Ямпіль нараховував вже 450 димів.
Нам не відомі інвентарі Ямполя, які б подавали інформацію про гарнізон замку та міста, а також забезпечення зброєю. Але факт того, що Ямпіль став сотенним містечком і його охороняла сотня козаків Богдана Хмельницького говорить багато про що. Найбільш цікаві деталі про обороноздатність Ямпільських міських укріплень розповідає полонений турками француз Клод Де Ла Магдален, який був свідком їхнього штурму. Він повторює характеристики Ямполя фон Вердума про те, що це невелике містечко, оточене земляними фортифікаціями і частоколом на валах, на який було насаджено голови невдалих турецьких нападників. Місто-фортеця настільки мужньо чинило опір п’ятьом турецьким пашам, що турки тричі просили на допомогу великого візира. Той направив на штурм фортеці мінерів, які створили дві мінні камери, за допомогою яких підірвали вал, утворивши в ньому діру та вдерлися у місто. Такий насичений деталями опис використання модерних на той час технік штурму фортеці теж є підтвердженням нашої гіпотези щодо обороноздатних бастіонових укріплень міста. (Луняк, 2013).
Важливих подій у бурхливому XVIII ст. для Ямполя відбувається небагато, особливо тих, які впливають на містобудівний розвиток. Для Східного Поділля XVIII ст. відзначилось подіями, які негативно вплинули на кількість населення – турецькі та московські депортації (згони населення), татарські наїзди, які спустошували міста, війни Гайдамаччини та епідемії чуми. Як видно з графіку (див. додаток), у XVIII ст. Ямполю не вдалося відновити демографічні показники 1643 р. Не виключено, що існуюче нині смт Ямпіль у Сумські області утворено переселенцями придністровського Ямполя під час Великого згону українців з Правобережної України у Лівобережну, влаштованому Петром І.
Жалюгідний стан поселення у 1781 р. прекрасно репрезентує акварель Мюнца на якій видно, що польський уряд для приваблення людей у містечко встановив пільги від сплати чиншового податку на 6 років, що символізує вбитий біля гирла Русави стовбур з 6-ма кілками.
Станом на 1775 р. Ямпіль не мав міського статусу. Пожвавлення у житті Ямполя настає хіба після придбання його Протом Потоцьким, який заснував та очолив Чорноморську торгівельну компанію. Вона займалася налагодженням морської торгівлі між Польщею та Росією, поставляла польські товари у Херсон. Точно не встановлено, в якому році Потоцький придбав Ямпіль. Граф Дзедушицький у своєму щоденнику пише, що вже у 1784 р. Ямпіль використовувався компанією Прота Потоцького (Сапожніков та інш., 2019, с. 53-54). Відкриття річного торгівельного бізнесу Потоцькому посприяла анексія Криму Росією у 1783 р. та ліквідація споконвічної для Польщі татарської небезпеки звідки, а причиною занепаду став другий розділ Польщі і російська окупація вже Поділля (через скасування державних границь та відсутності у необхідності компанії Потоцького як посередника), хоча ще раніше судноплавство по Дністру припинилось через російсько-турецьку війну. Потоцький збанкротував, а Ямпіль було конфісковано на користь його кредиторів. Оскільки місто не здатне було приносити прибуток, а кредитори мали отримати свої борги, Ямпіль не був конфіскований у казну держави, як всі решта повітові міста, і аж до 1917 р. залишався приватновласницьким, незважаючи на свій повітовий статус.
За роки володіння Ямполем Потоцький встиг збудувати лише пристань для судів та кілька кам’яних будинків. Можна також припустити будівництво великого бейт-мідраша (старого) коштом єврейської громади (100 еврейских местечек Украины, 2000, c. 471). Потоцький керував містом з 1784 по 1793 роки, але вже у 1787 р. його компанія збанкрутувала через початок чергової російсько-турецької війни (1787-1792 рр.) і припиненням судноплавства по Дністру (Zielińska, 1985). За ці три роки зробити Потоцькому в Ямполі вдалося небагато, натомість, єврейська статистика показує, що саме за ці роки населення євреїв збільшилась вдвічі – у 1784 р. їх було 104 єврея, а у 1787 – 171 (30 дворів) (100 еврейских местечек Украины, 2000, с. 471).
В 1795 р. Ямпіль був призначений повітовим містом Брацлавської губернії. Указом від 8 серпня того ж року тут були закладені склади і пристань.
Після скасування Брацлавської губернії в 1796 р. повіт увійшов до Брацлавського намісництва, а 1797 р. – до Подільської губернії. 22 січня 1796 р. Сенат затвердив герб Ямполя, який він мав за часів Речі Посполитої: вгорі щита, на зеленому полі, справа наліво протікає срібляста річка із зображеними порогами; на нижній частині щита – два недобудовані судна з підпорами. Герб підкреслює значення Дністра для економіки Ямполя.
Указом від 27 січня 1796 р. урядові повітові установи – суди, пристави – переведені до Цекинівки, містечка, яке було більшим за Ямпіль. Проте, коли Дністер затопив Цекинівку, Ямпіль за розпорядженням губернатора Ессена знову став повітовим центром, в 1804 р. імператор Олександр I підтвердив це своїм указом.
На 1880–1890-ті рр. Ямпіль перебуває в руках кількох власників. Найбільша частина належала Бєляєву, менші – Мілабецьким, Вітковським, Напольським та ін. На межі ХІХ–ХХ ст. найбільший маєток у Ямполі перебував у руках Фаустина Вітковського, а після його смерті – у вдови Олімпії. Остання власниця перед революцією – їх дочка Олена, у шлюбі Барановська, – володіла 900 десятинами землі. Великий прибуток власнику міста, монополісту цієї галузі, давала торгівля спиртним. В 1796 р. дохід від торгівлі горілкою приніс власнику 8 тис. злотих, а в 1805 р. – 12146 злотих. Прибуток мали і євреї, які орендували шинки, а також володіли власними. Попри статус повітового центру, економічні показники міста залишалися низькими.
Мацєй Добжанський будує в Ямполі невеликі мануфактури – суконну, панчішну, екіпажну, на яких працювали переважно кріпаки. Суконна фабрика разом з робітниками-кріпаками була в 1826–1836 рр. в оренді в євреїв Ароновича і Кивовича, які сплачували власнику за це біля 200 руб. сріблом на рік. Чималі прибутки давали торгівля та утримання заїздів. Так, в 1806 р. євреї тримали 27 лавок і 7 орендували у власника міста та утримували 19 заїздів. Крім того, займалися дрібною торгівлею і малими промислами, брали в оренду у поміщиків навколишніх сіл ставки і продавали рибу в Ямполі та інших містечках. Серед євреїв було чимало ремісників: шевців, чоботарів, бондарів,– але їх праця дешево цінилася. Окремо потрібно виділити євреїв-виноградарів, які стали найбільш забезпеченою частиною населення в даний період. Завдяки уважному і дбайливому догляду за виноградниками, місцевими євреями збирався великий соковитий солодкий виноград, за кошти від продажу якого, можна було прожити цілу зиму. Виноград продавали, переробляли на вино, яке також користувалось великим попитом. (Курмаєва, 2016, с. 380-387).
В усіх описах Ямполя XIX-поч. ХХ ст. характеризують його як бідне деградоване поселення сільського вигляду. Втім, це враження, скорше за все, складено за рахунок невідповідності вигляду Ямполя його адміністративному статусу – інші повітові міста Брацлавщини у XIX ст. – Вінниця, Хмільник, Плоскурів Могилів були набагато розвинутіші. Однак, протягом XIX ст. Ямпіль ріс і якщо у 1810 р. в ньому нараховувалось 170 дворів, то у 1890 р. – 910. Основним прибутком мешканців Ямполя було сільське господарство внаслідок слабкого розвитку промисловості, переважно від внутрішньої торгівлі збіжжям, а це означає, що їхній прибуток залежав від урожаїв та сприятливих умов реалізації товарів.
На початку 1810-х років такі умови були не сприятливі – йшла російсько-французька війна і Придністров’я, разом з Ямполем, перетворилося на фронтову зону. Ямпіль навіть увійшов до І ліній військових складів та «рухливих» магазинів, разом з Рашковим, Кам’янцем-Подільським, Могильовом, Дубоссарами, Тирасполем та іншими придністровськими містами – аж до Овідіополя (Богданович, 1869, с. 497, дод. с. 74). Відповідно, продавати продукцію на правий берег Дністра, у Молдову, як це було раніше вже не було можливим, навпаки, міста ліній військових магазинів були зобов’язані надавати свою продукцію армії.
Розвиток мануфактурної промисловості у Ямполі починається за володарювання Добжанського, який тут проваджує будівництво екіпажів, панчіх та сукні, на яких працювали місцеві кріпаки. Тому ж власнику належить фундаторство римо-католицького костелу Непорочного Зачаття Діви Марії у 1812 р. У 1862 р. відкрито казенне єврейське училище, а 1869 – міське двокласне. У 1865 р. запрацювала броварня, реконструйована у 1902 р. (Єсюнін, 2018). 26 листопада 1893 р. царським урядом був затверджений список міських поселень, в яких необхідно було обрати міські спрощені громадські управління, серед яких були заштатні міста Поділля та Ямпіль, очільником був обраний староста.
На початку І світової війни Ямпіль був цілком сформованим містом, хоча і без якісного благоустрою (дороги були ґрунтові, без бруківки, ліхтарі гасові). В центрі міста розбили невеликий бульвар у 1904 р (Єсюнін, 2018, с. 130).
Довоєнний радянській період міста мало що вносив у сформовану структуру міського середовища Ямполя, який став селищем міського типу. Основною задачею радянської влади тут було будівництво колгоспів та сільськогосподарських артілей. На довоєнній 2-верстовій карті генштабу РКЧА ми вже не бачимо панської садиби – напевно у цей час вона була вже розібрана.
Масштабна реконструкція Ямполя відбулася вже після війни, у 1960- 1980-ті роки. У центрі міста було знищено всю історичну забудову, включаючи знаменитий завдяки фотографії Грейма, «караван-сарай». Замість неї збудовано типові для більшості радянських міст багатоповерхівки. Натомість, історичне планування у більшій мірі було збережено (за виключенням окремих випадків типу будівництва стадіону). Радянські типові проекти житлових будівель було вписано у трьохсотрічну ренесансову планувальну структуру. Під знесення потрапили також і сакральні споруди – синагога та молельні будинки, костел та церква Різдва Пресвятої Богородиці. В цей період до міської території прилучено Підгурну Солободу (вул. Виноградна).
Природні особливості місцевості
Ямпільська об’єднана територіальна громада знаходиться у південно-західній частині Вінницької області, місто Ямпіль - у південно-західній географічній частині району, з 1932 року перебуває у складі Вінницької області.
Ямпіль розташований в долині лівого берега Дністра, захищеній з північного і східного боків відрогами Волино-Поділської височини, та долині річки Русава, лівої притоки. Дністер є другою за довжиною річкою України та дев’ятою у Європі, має довжину 1 362 км (в Україні — 705 км), площу басейну 72 100 км². Басейн річки лежить у межах трьох країн: Польщі , України та Молдови . Більша частина розташована в Україні, він займає значну частину територій семи областей, в т.ч Вінницької (Ямпільський та Могилів-Польський райони), де тече у південно-східному напрямку.
Витік Дністра розташований біля с. Вовчого Турківського району Львівської області , впадає до Дністровського лиману на південь від с. Маяків Біляївського район у Одеської області . Далі на північний схід від смт Затоки через вузьку протоку впадає в Чорне море.
Річка Русава – ліва притока Дністра . Довжина 78 км, площа басейну 991 км², протікає у межах Томашпільської і Ямпільської громад Вінницької області. Долина V-подібна, завширшки від 0,5 до 2,1 км, схили помірно круті, на окремих ділянках терасовані. Заплава двобічна, її пересічна ширина 300 м. Річище звивисте, на окремих ділянках обваловане, шириною до 30 м. Похил річки 2,9 м/км.
Витік Русави розташований на північній околиці с. Олександрівки Томашпільської громади. Тече в межах Подільської височини переважно на південь (місцями на південний захід і захід), перетинаючи Ямпіль майже посередині. Впадає до Дністра на південній околиці міста. Ямпіль – прикодонне місто. Дністер є транскордонною річкою між Україною і Республікою Молдова. Місцевість Ямполя являє собою рівнину, порізану глибокими балками. Прибрежна територія досить зручна для переправи через річку, на протилежному березі знаходиться територія іншої держави. Ямпіль став важливим портовим та прикордонним містечком, за рахунок цього отримав свого часу потужний стимул для розвитку. Сьогодні тут знаходиться міжнародний поромний пункт пропуску через державний кордон Ямпіль — Косеуць .
Басейн Дністра є одним із найбільш паводконебезпечних регіонів Європи та світу. Захист населення від паводків є однією з функцій Дністровського гідровузла, побудованого за часів СРСР. Це водосховище призначене гарантувати належний захист територій, що знаходяться вниз по течії Дністра, проте наразі воно його не забезпечує. У 2008 році Ямпіль, Могилів-Подільський та інші населені пункти вище і нижче за течією зазнали підтоплення, у Ямполі вода піднялася на 8 м і було підтоплено 290 будинків.
Під час цього паводку у Ямполі був зруйнований міст через річку Русаву, який реконструювали і ввели в експлуатацію 10 грудня 2010 р. Загальна протяжність відремонтованого мосту становить 71 м, під’їзні шляхи з обох боків – 162 м.
Річка Русава перетинає територію міста у північній та західній частинах більше ніж п’ятикілометровим відрізком. Має значний похил та вузьке русло (8 — 20 м) й заплаву. Паводки відбуваються значно раніше, ніж на Дністрі і мають малу тривалість. Під час проходження паводків на Дністрі пригирлові ділянки Русави затоплюються.
Клімат території помірно континентальний з теплим літом та м’якою з частими відлигами зимою. У порівнянні з іншими частинами (північною та центральною) Вінницької області клімат міста характеризується відносно вищими значеннями температур зимового та літнього періодів, більш раннім початком весни і більш тривалим літом.
Глибоке розчленування поверхні, наявність схилів різної крутизни та експозиції обумовлюють різноманітність мікрокліматичних умов.
На особливості мікроклімату в межах прибережної зони впливає наявність великих площ водних мас річок, передусім Дністра. Проте на відміну від населених пунктів лівобережної західної придністерської частини, північної та західної частин Вінницької області, територія Ямполя випробовує недостатнє зволоження - менше 500 мм.
На захід від м. Ямпіль у долині Дністра тягнуться водно-болотні угіддя (5394,28 га), які охороняються міжнародною Рамсарською конвенцією. Основою грунтового покриву Ямполя є чорноземи на лесовидних породах: на правому березі р. Русави переважають чорноземи малопотужні, на лівому березі і на півдні міста - чорноземи потужні, малогумусні. Грунти мають високу природну родючість. На схилах подекуди родючість знижується через ерозійні процеси.
У структурно-тектонічному відношенні Ямпіль займає своєрідне положення на південно-західній межі Українського кристалічного щита. Рельєф міста має горбистий характер поверхні території, визначається значним загальним похилом у бік Дністра. Річка Русава розчленовує територію міста із північного-сходу на південний-захід. Абсолютні відмітки поверхні коливаються від 48 м на півдні міста (уріз води у річці Дністер) до 160 м на півночі (схили долини). Найбільші високі позначки відмічаються в районі колишньої залізничної станції Ямпіль та біля бровки схилів при їх переході до плакору. Схили поверхні коливаються від 3 - 5 до 40 % і більше. Перепад позначок заплави і плато до східної частини міста в середньому 100 м. До вул. Свободи від русла р. Дністер ухил рельєфу незначний, від вул. Свободи далі на північ – більш похилий. Якщо Дністер у межах Ямполя має виложисті, без різких перепадів береги, то Русава, навпаки, береги має високі та круті, у вигляді каньону, які поступово, до місця впадіння у Дністер, стають більш розлогими та низькими.
В забудові міста вирішальну роль відіграли непрості ландшафтні та гідрологічні умови, з характерним рельєфом місцевості, який зумовив пошук оптимального пристосування містобудівної структури до конкретної ситуації. На формування рельєфу міста та його містобудівної композиції вплинули долинно-руслові процеси річок та просторово-візуальні якості ландшафту. Природній вигин Русави та Дністер є водними кордонами безпеки міста. Композиційний вузол містобудівного утворення - місце впадіння Русави до Дністра. Звідти головний вододіл іде на схід. Міжрічкове плато на відміну від заплави є територією, придатною для заселення та будівництва. Тут зона найвищої композиційної активності. Уся історична частина міста розташована на цих берегах, узгоджуючись із заплавними та надзаплавними терасами. Ця територія з самого початку виявилась найсприятливішою для розміщення укріпленого ядра поселення – дитинця міста Ямпіль завдяки сприятливим інженерно-геологічним умовам, вигідній військово-топогеографічній позиції та наявності потужного водного коридору.
Дністер здавна використовувався в якості торгівельно-транспортної артерії, що зв’язувала Поділля з Чорним морем. Зазначені особливості ландшафту зумовили трасування головної композиційної вісі містобудівного утворення, які стали основними напрямками суходільних торгівельних шляхів. Сухопутні шляхи зв’язували Ямпіль зі східними та західними територіями лівого берега Дністра, також з Немировом та Вінницею. Ще з раннього середньовіччя до сер. XIX ст. на Поділлі досить успішно розвивався торгівельно-візницький або чумацький промисел. Через територію Поділля пролягало декілька чумацьких шляхів, зокрема через Ямпіль пролягав транзит на Одесу – Могилів-Подільський (до Молдови). У другій пол. XIX ст. імперський уряд взяв курс на широке будівництво залізничних шляхів та розвиток водного транспорту і чумацтво поступово почало занепадати.
Як і в інших містах Поділля, в об’ємно-просторовій композиції населеного пункту провідної ролі набували річкові фасади міста, його силуети та панорами, що могли розглядатись з річкових заплав. Зони високої композиційної активності на плато і в заплаві були місцями постановки архітектурних домінант. У даному випадку це храми, побудовані у кінці XVIII ст.: костел, споруджений Катериною Прушинською, другою дружиною полковника Домініка Орловського (не зберігся), а також два кам’яних православних храми (у 1787 році на кошти Прота Потоцького побудований Різдво-Богородичний храм (не зберігся); у 1770 році на кошти парафіянь побудована Свято-Миколаївська церква, перебудована у 1862 році). На місці зруйнованого у 1960 р. католицького костелу у 2017 р. побудований новий костел Непорочного зачаття Діви Марії.
Друга зона високої композиційної активності - передміська садибна забудова вздовж Русави. Планування міста у цій частині складається з лінійних структур, які прямують по лініям рельєфу берегів Русави (вул. Гоголя, Виноградна).
Оскільки містечко історично було приурочене до долини Дністра, це вплинуло на формування його етнокультурної структури. У XVIII ст. Ямпіль належав польським магнатам Потоцьким, якими були побудовані необхідні господарські об’єкти: пристань і склади для товарів, що доставлялися Дністром з Чорного моря. Вся забудова міста того часу була витягнута уздовж схилу долини. Наприкінці XIX ст. Ямпіль нагадував типове містечко Південно-Західного краю, в якому по обидва боки від вулиці тягнулись селянські хати, оточені тернистими садами та городами і формуючі передмістя, потім йшли будиночки ямпільських міщан, переважно у три вікна, із яскраво пофарбованими дверима та віконницями. За ними йшли приміщення повітових урядових установ та житла місцевих чиновників. На поч. ХХ ст. Ямпіль стає поселенням міського типу і поступово втрачає етнокультурні ознаки класичного містечка.
До середини ХХ ст. потужним складовим елементом у розвитку етнокультурних ландшафтів була єврейська спільнота регіону, яка внесла значний внесок у формування селитебних ландшафтів, трансформуючи українські містечка штетлами.
Не зважаючи на значний вплив польської, єврейської, а пізніше російської культур, у Ямполі до поч. ХХ ст. збереглися типові риси поквартальної забудови, з вираженою українською та єврейською складовою. У містечку простежувалась досить чітка ландшафтна структура, де ядром були сакральний (синагога та церква) і селитебний малоповерховий (ринкова площа, склади, заїзди) типи ландшафтів.
Такі ландшафтні характеристики зумовили пейзажний характер розпланувальної структури міста, окрім найдавнішої історичної частини з залишками архітектури XVII ст., де частково збереглось регулярне розпланування території. Зараз історичний центр повністю перебудований, на старому місці залишилась лише ринкова площа.
Тафальні ландшафти Ямполя представлені католицьким, православним та іудейським кладовищами, розташованими у східному передмісті Ямполя. У долині Русави (на північній околиці міста та періодично у руслі в межах міста) спостерігаються виходи на поверхню кристалічних порід. Цінні відшарування гравелітів, серед яких є включення гальки та дрібнозернистих сірих пісковиків, приурочені до правого схилу долини р. Русава на півночі міста. З 1981 року це місце знаходиться під охороною у статусі геологічної пам’ятки природи місцевого значення. Прояви флюоритової мінералізації локалізуються у формі цементу в ямпільських пісковиках (долина р. Дністер, нижче м. Ямпіль, с. Косауці, с. Пороги).
Використання населенням пісковика характерне для цієї місцевості з давніх часів. Його використовують у будівництві (підпірні стінки, паркани, сходи, тротуарні плити та інше вимощення, тощо) та господарстві (карнизи, цямрини для колодязів, жолоби для напування худоби, стовпи, комини, точила тощо). Також виготовляють надмогильні пам’ятники та хрести.
Значні поклади пісковика є у Русавських родовищах (східна й західна околиця с. Русава). Кар’єри цих ділянок знаходяться від Ямполя за 800 метрів, експлуатуються з 2009 та 2010 років. Порогівська ділянка Ямпільського родовища пісковиків с. Пороги знаходиться на захід від Ямполя за 500 м. Наразі вона не розробляється та потребує геологічного вивчення.
Місто має розгалужену систему зелених насаджень загального користування, площа яких 52,7 га. До них відносяться: міський парк, сквери, бульвари, алеї, зелені зони, прируслові зони Русави і Дністра тощо.
Рекреаційна зона міста сформувалась на базі існуючих зелених насаджень, лісів, прилеглих до міста з боку с. Русави, у напрямку с. Гальжбіївка та міського парку вздовж Дністра. Наприкінці 50-х років ХХ ст.